Українська металургійна галузь опинилася на межі зникнення через поєднання постійних російських обстрілів та нових обмежувальних тарифів Європейського Союзу. Про це заявив генеральний директор найбільшого виробника сталі в Україні — компанії Метінвест — Юрій Риженков. За його словами, якщо нічого не зміниться, крах галузі стане майже неминучим.
«Якщо нічого не робити, це майже неминуче, — наголосив Риженков. — Якщо Україні не дозволять повною мірою брати участь у європейському ринку, і водночас обставини унеможливлюють будь-які значні інвестиції, то все рано чи пізно закінчується».
Метінвест, який налічує 33 700 працівників, переживає один із найскладніших періодів від початку повномасштабного вторгнення Росії понад чотири роки тому. Понад 8 500 співробітників компанії нині служать у лавах Збройних сил України. Заводи перебувають під постійними обстрілами, сотні колег загинули.
За словами Риженкова, блокада морських портів зараз є жорсткішою, ніж у 2022 році. «Нас били багато разів. Наші об'єкти зазнавали ударів протягом останніх чотирьох з половиною років, і хоча ми відновлювали їх після кожного влучання, ти все одно втрачаєш. З кожною такою атакою стаєш слабшим», — зазначив він.
Особливо руйнівними виявилися серпень і вересень 2025 року. Тоді компанія була змушена зупинити обидва свої металургійні заводи. «Ми втратили 14 людей на наших металургійних заводах — це, мабуть, найбільша втрата з 2023 року внаслідок одного бомбардування», — сказав генеральний директор.
Однак тепер з'явилася нова загроза, яка походить не зі Сходу, а із Заходу. У липні 2026 року Європейський Союз запровадив нові тарифи на весь імпорт сталі, щоб захистити власну промисловість від дешевшої іноземної конкуренції. Ключова тарифна квота для України була скорочена на 60%. За оцінками українського аналітичного центру GMK Center, це зменшить імпорт сталі з України до ЄС на 1,3 мільйона метричних тонн на рік.
«Якщо порівняти квоти, виділені Україні цього року, з тим, що постачалося минулого року, це мінус 60%, і це в той час, коли порти вже закриті, і в нас буквально немає жодної альтернативи», — підкреслив Риженков.
Він нагадав, що після початку вторгнення ЄС усвідомив: єдиним доступним ринком для України за умов блокади портів є саме Євросоюз. Тоді всі обмеження на постачання сталі було скасовано, що, на думку керівника Метінвесту, було правильним рішенням. «А потім раптом у першій половині цього року ми отримали ці квоти, де нас фактично прирівняли до всіх інших країн, і те, що ми маємо виняткові обставини з точки зору логістики, енергопостачання, наявності персоналу, на мій погляд, взагалі не було враховано. Це було занадто жорстко за даних обставин».
Переговори тривають, і Євросоюз заявив, що усвідомлює унікальність українського випадку. Однак комбінація збройного вторгнення зі Сходу та тарифів із Заходу ставить металургію України в украй небезпечне становище.
Масштаби падіння вражають. Між 2021 і 2025 роками виробництво сталі в Україні скоротилося з 21 мільйона метричних тонн до 7,4 мільйона тонн. Вартість експорту впала з 22 мільярдів доларів до 6 мільярдів, а податкові надходження — з 3,5 мільярда доларів до 870 мільйонів.
Постійні атаки Росії на заводи, системи енергопостачання та залізниці означають, що постачання сталі для українських збройних сил також погіршується. «Без ринку, на який можна продавати, майбутнього практично немає, — каже Риженков. — З огляду на постійні збої, зробити сталеливарний бізнес економічно життєздатним дуже складно. Це зазвичай бізнес, де для прибутковості потрібно мати понад 90% завантаження потужностей навіть у нормальні часи, і де потрібно розвивати ринки з довгостроковими зобов'язаннями. У нинішніх умовах це просто неможливо».
Риженков походить із родини металургів: його бабуся була інженером-хіміком на вугільному заводі, тісно пов'язаному з виробництвом сталі, а батько, мати й дядько працюють у галузі. Ця сімейна історія, за його словами, додає рішучості продовжувати попри втрати та постійні загрози нових атак.
«Чесно кажучи, це єдиний вибір, який у нас є, правда? Ну, не єдиний. Очевидно, можна грюкнути дверима й піти, але в нас працює понад 35 000 людей із їхніми родинами. 8 500 наших співробітників у лавах Збройних сил України, які також розраховують на нас. Тож навіщо грюкати дверима, якщо можна ще спробувати щось зробити, щоб продовжити? Я просто не знаходжу для себе причини цього робити», — підсумував він.
2
