Фінляндія спрямовує приблизно 28,5 млн євро коштів співпраці у сфері розвитку на технологічну частину енергетичного проєкту в Україні. Загальна вартість технології становить 46,5 млн євро, а решту фінансує українська сторона. У фінансовому вимірі це близько 18 млн євро власної участі України.
Частка Фінляндії становить приблизно 61% заявленої вартості, України — близько 39%. Така пропорція показова для нинішньої моделі відбудови: грантовий або пільговий ресурс використовується як важіль, що дозволяє запустити більший капітальний проєкт, ніж могла б окремо профінансувати одна сторона.
Фінляндія вже заклала для цього інституційний канал. Finland–Ukraine Investment Facility передбачав фінансування державних проєктів в Україні на суму до 50 млн євро у 2025–2026 роках. На ширшому рівні бюджет фінської двосторонньої співпраці у сфері розвитку з Україною на 2024–2028 роки становить щонайменше 320 млн євро, а енергетична безпека є одним із заявлених пріоритетів.
Енергетика добре показує, чому одного типу грошей недостатньо. У травні «Укрнафта» та Wärtsilä уклали рамкову угоду на обладнання для розподіленої генерації. Перший етап програми отримав 80 млн євро кредиту ЄБРР. Наступні етапи пов’язуються з фінсько-українським інвестиційним механізмом і українським співфінансуванням.
У червні уряд окремо повідомив про майже 939 млн грн, які спрямовуються на газопоршневу генерацію «Укрнафти» в Івано-Франківській та Львівській областях. Заявлена сумарна потужність — до 60 МВт. Це вже капітальні активи, які мають працювати в регіонах, а не абстрактна кредитна лінія.
Для фінансового планування важливо й те, що нова генерація створює довгострокові витрати після запуску. Потрібні паливо, технічне обслуговування, запасні частини, страхування та персонал. Тому початкова ціна технології — лише частина повної вартості життєвого циклу. Водночас в умовах регулярних атак вартість відсутності резервної генерації може бути значно вищою через простої виробництва та аварійне відключення критичних об’єктів.
Фінський внесок знижує початковий капітальний бар’єр і допомагає Україні швидше сформувати портфель таких активів. Українське співфінансування, своєю чергою, створює сильніший стимул контролювати строки, кошторис і експлуатаційну ефективність.
Подальший результат залежатиме від того, наскільки швидко фінансова конструкція пройде до фізичного активу. Якщо закупівлі, доставка і підключення вкладуться в планові строки, цей проєкт може стати одним із практичних прикладів змішаного фінансування відбудови: міжнародна допомога не замінює українські інвестиції, а множить їхню дію.
