Західні країни інвестують мільярди у скорочення залежності від російського ядерного палива, але нова оцінка Centre for Strategic Advantage показує ризик на самому початку ланцюга — у видобутку природного урану. Росія може отримати контроль або значний вплив приблизно на 36% світових урановидобувних потужностей до 2040 року, якщо нинішні проєкти розвиватимуться за базовим сценарієм.
Цей показник не дорівнює російській внутрішній продукції. У 2024 році на території РФ видобули 2 738 тонн, близько 4,5% світового обсягу. CSA враховує закордонні активи, спільні підприємства й майбутні проєкти. Такий підхід дає оцінку російської позиції близько чверті глобальних потужностей уже у 2024 році. Для бізнесу це важливо: країна походження сировини і країна контролю капіталу можуть не збігатися.
Основний діючий актив — Казахстан. Він виробив 23 270 тонн урану, близько 39% світового обсягу. Uranium One, що належить «Росатому», працює там у партнерстві з Kazatomprom. World Nuclear Association оцінює її закордонний видобуток у 5 829 тонн. Для інвесторів це нагадування: географічна диверсифікація постачання не завжди означає диверсифікацію власності.
Майбутня частка залежить і від Африки. У Танзанії Mkuju River ще готується до промислового видобутку. У Намібії Uranium One веде геологорозвідку. У Нігері меморандум із державною TNUC створює основу для дозволів, розвідки та можливих нових шахт. Такі домовленості можна розглядати як довгострокові опції на ресурс, але вони ще не є поточним видобутком. Різниця між активом у розвідці та діючою шахтою особливо важлива для оцінки ризику 2040 року.
США вже обмежили імпорт російського низькозбагаченого урану. Заборона діє з серпня 2024 року, а перехідні винятки можливі лише до початку 2028-го. Вашингтон спрямовує близько 2,7 млрд доларів на власні потужності конверсії та збагачення. ЄС через REPowerEU також рухається до відмови від російських постачань, хоча у 2025 році значні обсяги збагаченого урану й палива з РФ ще надходили на європейський ринок.
Для України наслідок очевидний: диверсифікація повинна охоплювати весь цикл. Перехід українських ВВЕР на неросійське паливо показав, що технологічну монополію можна послаблювати. Але якщо видобувна база концентрується у спільних підприємствах із російською участю, наступним предметом конкуренції стають самі родовища. Український видобуток у 2024 році становив 288 тонн, тож глобальний ринок залишається критично важливим.
З економічного погляду різні частини ланцюга мають різні строки інвестування. Завод зі збагачення і нова шахта не запускаються одночасно, а капітал у них вкладається на багато років. Якщо західні країни наростять середню частину паливного циклу, але не забезпечать достатню кількість незалежних джерел природного урану, дефіцит конкуренції виникне раніше — на рівні сировини.
Ринок урану має довгий інвестиційний горизонт, тому нинішні рішення впливатимуть на 2030-ті роки. Сценарій 36% може суттєво знизитися через зміни в Казахстані, нових інвесторів або запуск альтернативних шахт. Проте для компаній і держав уже зараз постає питання: чи вистачить капіталу на незалежні джерела сировини так само, як його спрямовують на нові заводи з конверсії та збагачення. Саме ці інвестиції визначать, чи буде залежність зменшена, чи лише переміститься з однієї ланки на іншу.
