Південно-Східна Азія переживає інвестиційний бум: зростання експорту мікросхем підштовхує такі економіки, як В’єтнам і Філіппіни, вгору за шкалою доходів Світового банку. Загальний обсяг регіонального експорту чипової продукції оцінюється приблизно у 258 мільярдів доларів. Двома головними драйверами цього зростання є хвиля штучного інтелекту та загострення суперництва між Вашингтоном і Пекіном, що змушує компанії диверсифікувати місця виробництва.
Уряди регіону вже не задовольняються роллю місця розміщення кремнієвих фабрик або пакувальних підприємств. Їхня мета — стати єдиним інтегрованим ланцюгом постачання саме тоді, коли American-китайське протистояння загрожує розколоти галузь на дві частини. У 2025 році Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) ухвалила Рамкову програму інтегрованого ланцюга постачання напівпровідників (AFISS). Ініціатива, що стала ключовим результатом малайзійського головування в АСЕАН у 2025 році, передбачає, що кожна країна відіграватиме спеціалізовану та взаємодоповнювану роль, аби піднятися вгору по ланцюгу створення вартості в чіпах.
Роберт Волкер, науковий співробітник Центру розвитку Індо-Тихоокеанського регіону Інституту Лоу, пояснює, що регіон опинився в потрібному місці в потрібний час. За його словами, попит на ШІ випереджає пропозицію, а нові потужності стануть необхідними, і Південно-Східна Азія добре підходить для такого розширення. Він вважає, що ланцюги постачання для ШІ «досягають своїх виробничих меж», і дефіцит потужностей, який настане згодом, відкриває для регіону можливості.
Малайзія, Сінгапур, В’єтнам, Таїланд і Філіппіни вже отримали вигоду від цього буму. За даними, наведеними в матеріалі, у 2023 році експорт напівпровідників і їхніх частин та компонентів із Південно-Східної Азії до Китаю становив 42,2 мільярда доларів, а до США — 15,1 мільярда доларів. Пiрія Пiрiякріт, старший аналітик BowerGroupAsia, зазначає, що регіон став критично важливим центром виробництва напівпровідників, особливо у складанні, тестуванні та пакуванні. Після пандемії сюди надійшли значні інвестиції, оскільки компанії шукали диверсифікацію ланцюгів постачання та зменшення ризиків через напруженість між США і Китаєм.
Південно-Східна Азія є очевидною альтернативою для компаній, що дотримуються стратегії «Китай плюс один», тобто розподіляють виробництво поза межами Китаю. Саме цю прогалину й мала б заповнити AFISS. Волкер зауважує, що, хоча рамкова програма не створить з АСЕАН «єдину виробничу базу чи єдине місце для інвестицій», вона може поглибити регіональну інтеграцію та підвищити загальну конкурентоспроможність у сфері чипів.
Водночас АСЕАН не є Європейським союзом. Об’єднання наголошує на національному суверенітеті та невтручанні, тож будь-яка рамкова програма, навіть добре задумана, залежить від того, чи визнає її кожен член, не кажучи вже про її реалізацію. Чандра Путра, економіст із Джакарти, який досліджував напівпровідниковий сектор регіону, називає AFISS «принципово гарною ідеєю» для узгодження національних програм і побудови прозорішої регіональної екосистеми. Водночас він застерігає, що її здійсненність «залежить від того, чи відійдуть країни від своїх національних інтересів».
Хансу Вріенсу, співзасновнику та керівному партнеру консалтингової компанії з питань урядових відносин Vriens & Partners, координація між країнами регіону може відбуватися й без керівної ролі АСЕАН. Він пояснює, що різні частини ланцюга постачання розташовані в різних країнах, тож Південно-Східна Азія вже фактично забезпечує весь ланцюг, оскільки країни доповнюють одна одну як напрями інвестицій. Наприклад, Сінгапур зосереджений на дослідженнях і розробках, тоді як складання, тестування та пакування поширеніші в Малайзії та на Філіппінах.
Арата Куно, професор міжнародної економіки Азійського університету в Японії, вважає, що важливіше зменшувати витрати компаній, які виробляють товари через кордони всередині АСЕАН. Для цього потрібне швидше митне оформлення, взаємне визнання технічних стандартів і професійних кваліфікацій та простіше переміщення кваліфікованих працівників. За його словами, рамкова програма може спрацювати, якщо її метою буде створення мережі, що пов’язує сильні сторони членів і залишається інтегрованою у глобальні ланцюги постачання, а не побудову самодостатнього блоку. «Наполягання на охопленні кожного етапу виробництва чипів у межах АСЕАН може обернутися проти регіону й підірвати конкурентоспроможність», — попереджає Куно.
Як застереження він наводить Японію. Її виробники чипів колись лідирували за часткою ринку, однак утрималися від вертикально інтегрованої моделі, залишаючи всі етапи від дизайну до виробництва в межах компаній. За словами Куно, цю модель часто називають однією з причин подальшого зниження частки Японії, оскільки вона уповільнила реакцію на зміну попиту від пам’яті до логічних чипів і ускладнила пристосування до зростання витрат на інвестиції та міжнародного поділу праці.
Водночас узгоджена регіональна координація має цінність. Андрю Чан Їк Хонг, колишній засновницький виконавчий директор Малайзійської асоціації напівпровідникової промисловості, зазначає, що окремі країни Південно-Східної Азії не можуть зрівнятися з глибиною капіталу, спеціалізованим талантом і власними технологіями, наявними в США, Китаї, Європі та Північно-Східній Азії.
Сінгапур є регіональним лідером у галузі напівпровідників і приймає заводи з виробництва пластин для таких компаній, як Micron Technology та GlobalFoundries. Тепер Малайзія та Філіппіни хочуть піти за прикладом міста-держави та піднятися вгору за ланцюгом створення вартості, після десятиліть спеціалізації на задніх етапах виробництва — складанні, тестуванні та пакуванні. Малайзія поступово переходить до переднього виробництва та розробки чипів.
4
