У світі, де технології змінюють правила гри швидше, ніж компанії встигають оновити стратегії, дослідник інновацій і колишній професор бізнес-школи Джефф Деграфф пропонує звернутися до давнього джерела — «Одіссеї» Гомера. На його думку, головний урок поеми полягає в тому, що справжні інновації народжуються не в безпечній гавані планування, а там, де звичні карти вже не працюють.
Деграфф нагадує про свій виступ на саміті Aspen Institute понад 30 років тому, присвяченому «Корпорації завтрашнього дня». Тоді він представив доповідь під назвою «How Far to Ithaca?» і сформулював просту тезу: даних про майбутнє не існує, і саме там відбуваються інновації. Найбільшою перешкодою для справжньої трансформації він назвав застрягання в циклі планування — нескінченні наради про наради та звіти про звіти.
Щоб описати активне й адаптивне творче мислення, дослідник запропонував термін «creativizing» — «креативізація». На його думку, креативність — це не лише те, чим ми володіємо, а й те, що ми практикуємо. За аналогією до слів на кшталт «модернізувати» чи «зимізувати», суфікс перетворює стан на дію. Креативність у дії і стає креативізацією.
Одіссей, за словами Деграффа, є архетипом сучасного лідера: його збиває з курсу непередбачувана доля, і він змушений коригувати план на ходу. У поемі герой постає як «різнодумна» людина — винахідлива, швидка й часом підступна. Такі люди знаходять вихід, обходять перешкоди, іноді діють за правилами, іноді — всупереч їм, а часом вигадують нові.
Сучасні компанії, за аналогією, теж вважали, що знають шлях до власної Ітаки — прибутків, частки ринку, сталості. Але на звичних маршрутах з'явилися «монстри»: епідемії, війни, катастрофи. Поліфем, який робить силу команди Одіссея недостатньою, нагадує ситуацію, коли експертиза, яку компанія розвивала десятиліттями, раптом стає товаром загального вжитку. Штучний інтелект, за словами Деграффа, з'явився швидше й масштабніше, ніж очікували навіть у зародковій формі: процес, над яким працювали десять років, нині може відтворити стартап з алгоритмом ШІ — і зробити це до обіду.
Бізнес-моделі та стратегії, наголошує він, мають термін придатності й псуються, як молоко, залишене на столі. Коли «більше того самого» не працює, слід подивитися на наявні ресурси новими очима й діяти несподівано. Перемогти Поліфема не можна, ставши більшим Поліфемом — це вдається лише тому, хто бачить те, чого не бачить монстр.
Не менш небезпечними Деграфф вважає Сирен, які спокушають чарівним співом. Синтетичний інтелект, за його словами, каже нам саме те, що ми хочемо почути: впевненість приваблює, наче афродизіак, і веде до катастрофи. Якщо запитати улюблений ШІ-сервіс про придбання, яке здається слушним, він переконливо обґрунтує, чому ви маєте рацію, — це персональна кімната відлуння. Одіссей, розуміючи справжню небезпеку, наказав заліпити вуха воском, а себе прив'язати до щогли. Найнебезпечніший голос — той, що каже нам те, що ми найбільше хочемо почути: перш ніж перехитрити монстра, треба перехитрити себе.
Найпідступнішим монстром дослідник називає того, хто зовсім не виглядає монстром. Німфа Каліпсо пропонує Одіссею комфорт, притулок і навіть можливість безсмертя. У бізнесі це — спадковий бізнес, домінантна позиція на ринку, престижна інституція, експертиза, що принесла успіх. Затримуючись у такому безпечному місці, компанія втрачає мотивацію, поки не зникає, як Kodak, Blockbuster чи Nokia. Як і Одіссей, вона губиться в зручності свого становища, доки не вирішить піти раніше, ніж обставини змусять її до цього.
3
